SmartNews

головні новини Червонограда, Сокаля та регіону
Ірина Юристовська: «Найкраща мотивація – приклад батьків»

Якого вчителя можна назвати найкращим? Того, який досконало знає свій предмет? Чи того, котрий володіє акторським талантом і на якого діти під час уроку дивляться «з відкритим ротом». А може того, який вміє вдало поєднувати теорію з практикою і пропонує своїм вихованцям чимало пізнавальних завдань, які вони повинні виконувати у групах або самостійно? Ще один варіант – вчитель-психолог, який більше уваги зосереджує на розкритті особистості кожного учня та навчає їх різноманітних життєвих премудростей? Варіантів, як бачимо, чимало. Який же з них є визначальним під час конкурсу «Вчитель року»? Про свою участь та перемогу в обласному етапі престижного професійного змагання, а також про непростий шлях до цієї педагогічної вершини «Новинам Прибужжя» розповідає вчитель початкових класів Червоноградської загальноосвітньої школи І ступеня №11 Ірина Юристовська.

Пані Ірино, коли і чому ви вирішили стати вчителем?

– Здобуваючи вчительську професію, я втілювала свою дитячу мрію. Обрати цю роботу захотіла ще під час навчання в початкових класах загальноосвітньої школи №12. У мене була найкраща перша вчителька Емілія Василівна Кітор. Саме завдяки спілкуванню із нею, а також Оленою Григорівною Шевцовою та Ярославою Василівною Романчук вирішила присвятити своє життя навчанню дітей. Для цього закінчила Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки, що у Луцьку. В освітніх закладах Червонограда працюю вже 24 роки. Бойове хрещення довелося пройти у школі-інтернаті для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Ця робота збагатила насправді неоціненним досвідом. Як тільки прийшла у школу-інтернат, її тодішній директор Ярослав Луцик сказав: «Якщо пропрацюєш тут рік, зможеш надалі працювати у будь-якій школі і з будь-якими дітьми». Дуже швидко зрозуміла, чому він зустрів нову молоду вчительку саме цими словами. Бо більшій частині вихованців інтернату ще в зовсім ранньому дитинстві довелося пережити стільки горя і негараздів, скільки на долю інших нерідко не випадає і за усе життя. У моїх тодішніх учнів було загострене відчуття справедливості і особливе прагнення захищати своїх друзів. Вони дуже легко вміли відрізняти щирих людей від лукавих. Працювати у цьому навчальному закладі було важко, проте, неймовірно цікаво. І вчительський колектив дружній, і колеги постійно підтримували один одного, допомагали знаходити вирішення проблемних ситуацій. Але державна політика була спрямована на те, аби діти-сироти виховувалися у сім’ях, тому із кожним роком учнів у школі-інтернаті ставало все менше. Я перейшла працювати до загальноосвітньої школи І ступеня №11.

У звичайній школі працювати з дітьми вам, вочевидь, довелося уже трохи по-іншому.

– Звісно, світогляд учнів, які виховуються у сім’ях, зовсім інший, ніж у дітей, які зростали у школах-інтернатах. Тут уже дуже багато залежить не лише від безпосереднього контакту між вчителем і дітьми, але й від повсякденної співпраці з батьками, колегами та керівництвом. У цей важливий період мене підтримали Ірина Костянтинівна Мащак та Надія Богданівна Мацех. Вони дуже допомогли втілити мої починання у новому колективі та професійно зростати.

Зараз сприяють досягненню якісних результатів у роботі, а також у навчанні та вихованні школярів Богдана Ярославівна Красільчук та Оксана Володимирівна Пянило. Щоб відправляти у середню школу розумних, кмітливих і мотивованих до подальшого навчання дітей, вчителю початкових класів самому слід вдосконалюватися щодня. Бо світ не стоїть на місці, а постійно розвивається. Якщо наставник відстає від життя, вихованці його не сприйматимуть і не прагнутимуть з ним спілкуватися. Також важливо постійно слідкувати не лише за фізичним, але й за емоційним станом кожного з учнів. Бо випадки різні трапляються – хтось не виспався, когось зранку уже насварили батьки, а хтось не встиг зранку поснідати.

Наскільки впродовж кількох останніх десятиліть змінився обсяг навчального матеріалу, який учням доводиться опрацьовувати у початкових класах?

– Якщо порівнювати навіть із початком двохтисячних років, то можна уже, на мою думку, стверджувати, що збільшилося не так навантаження на наймолодших школярів, як запит самих дітей до життя і від життя. Зараз у початковій школі розширюємо і розлого подаємо матеріал, який наші учні вже опанували у віці чотирьох-п’яти років або й іще раніше. Інформація стала широкодоступною, тому теперішні діти ще у садочку вивчають базові поняття будови всесвіту, роботи різної техніки, основних винаходів у галузях фізики і хімії та багато іншого. А у школі вони хочуть поглибити вже отримані знання і вивчати щоразу більше інформації, яка їх насправді цікавить.

А чи є учні, які пасивно ставляться до шкільних занять і не хочуть нічого вчити?

– Вважаю, що нема дітей, які абсолютно не хочуть вчитися. Будь-якого школяра можна зацікавити до активної роботи на уроці, якщо в класі буде створена атмосфера успіху. Тому постійно намагаюся підбирати завдання таким чином, аби кожна дитина могла їх виконувати і відчувати, що її результат постійно покращується, а робота належно оцінена. Правильно змотивовані діти постійно самовдосконалюються, з бажанням беруться за освоєння нових премудростей. А вчителю важливо слідкувати за тим, аби учні ефективно використовували час на уроці. Без сумніву, дуже велику роль у заохоченні дітей до навчання відіграють батьки. Переконалася вже не одну сотню разів – якщо мама і тато є успішними у житті, багато читають, приділяють достатньо часу родинному спілкуванню і дозвіллю, а також ще із дошкільного віку активно залучають синів і доньок до виконання різних домашніх справ, їхні діти залюбки переймають стиль поведінки батьків, ростуть наполегливими і працелюбними. Тобто, якщо у сім’ї панує атмосфера любові та відповідальності, вона майже автоматично поширюється на дітей. І, навпаки, – якщо батьки частіше кричать один на одного, ніж спілкуються спокійно, а їхній інтерес до дитини обмежується різноманітними докорами за погані вчинки, сподіватися на хороші результати навчання у школі марно. Часто кажу своїм учням, що до праці на уроках вони повинні ставитися як до своєї роботи. І якими працівниками вони є зараз у школі, такими спеціалістами будуть і у дорослому житті.

Нерідко батьки вдаються до матеріальної мотивації дітей, тобто купують їм за добрі оцінки якісь речі. Чи правильно це?

– Звісно, ні. Бо за такого підходу рано чи пізно дитина почне вимагати за успіхи у навчанні щось надто дороге, батьки не зможуть цю річ придбати і вона залишиться розчарованою. Стимулювати дитину до навчання мама і тато повинні власним прикладом. Хочете, щоб ваша малеча читала – самі регулярно беріть книгу в руки. А у школі вчитель повинен схвально реагувати на успіхи кожного зі своїх вихованців та заохочувати інших учнів оплесками віддячувати своїм колегам за добре виконане завдання.

Наприкінці 2019 року ви перемогли в обласному етапі традиційного конкурсу «Вчитель року». Розкажіть, як це було?

– Спочатку разом із чотирма іншими вчителями початкових класів з Червонограда я взяла участь у зональній стадії конкурсу. Ми змагалися з колегами, які працюють у Сокальському та Радехівському районах. Виконували тести на комп’ютерах, перевіряючи власні знання Концепції Нової української школи, Державного стандарту початкової освіти, методики викладання предметів, вікової психології. Згодом розв’язували різні педагогічні ситуації, здійснювали «Методичний експромт», представляли свій проєкт і на завершення, звісно, проводили реальний урок із незнайомими учнями. Обласний етап відбувався у Львові. Завдання були складніші, а урок конкурсанти проводили у одній із найкращих початкових шкіл обласного центру, яка має назву «Малюк». Мені випало працювати з четвертим класом. Тема інтегрованого уроку: «Форма земної поверхні. Материки. Найбільший материк Землі. Створення тематичного колажу з пластиліну і кольорового паперу». Урок природознавства я поєднала із трудовим навчанням, запропонувавши дітям створити власну карту Землі із картону, кольорового паперу та пластиліну. Оскільки перемогу компетентне журі присудило мені, зроблю усе можливе, аби якнайкраще представити Львівщину на завершальному Всеукраїнському етапі цього конкурсу.

І питання на завершення – які завдання, на вашу думку, повинен ставити перед собою сучасний вчитель початкових класів?

– Маємо пам’ятати про те, що знання не передаються, вони здобуваються. Головне завдання наставника у початковій школі – навчити своїх учнів вчитися. Педагоги повинні в першу чергу допомагати дітям здобувати знання і вміння. Перший вчитель є для школярів ще й психологом, який адаптує вихованців до праці у колективі, формує атмосферу радості та задоволення від навчання. І, звісно, працює ще й з батьками, бо діти є відображенням сім’ї. Щиро дякую батькам своїх теперішніх четвертокласників, що завжди йшли мені назустріч і залюбки допомагали втілювати в життя ідеї, які були корисними як для їхніх дітей, так і для усієї нашої школи.

Андрій ДІКАЛЬЧУК. “Новини Прибужжя”

1 thought on “Ірина Юристовська: «Найкраща мотивація – приклад батьків»

  1. Велика подяка Ірині Михайлівні від батьків її теперішніх учнів, за особливий підхід до кожної дитини, за той духовний та культурний внесок , який вона вклала в навчання і розвиток наших дітей. За ту надзвичайно потужну , невичерпну енергію, якою вона об’єднує людей навколо себе .

Написати коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована. Обов’язкові поля позначені *.

© SMARTNEWS.COM.UA 2020Розробка та підтримка